это клад Цимлянск Конопля ГИДРОПОН

В один прекрасный день я решил пойти на закладки. Но не обычные, а настоящие, сильные, чтобы хапки были как надо, чтобы бошки поднялись высоко и я мог поймать кайф до самых небес. Я выходил на улицу, и уже видел себя с кораблем моего самого дорогого товарища, в котором находился сверток с марихуаной. Знаете, это был настоящий экстаз!

Когда я пришел на место встречи, увидел отморозка, который еле стоял на ногах. Я подошел к нему и спросил: "Брат, где же ты взял такие корабли? Хочу себе!" Он посмотрел на меня сонными глазами и ответил: "Привет, братан! Здесь все есть, нужно только знать, куда идти." Я понял, что пришел по адресу и достал деньги.

Тут отморозок достал свой телефон и позвонил кому-то. Через несколько минут к нам подошел парень с рыжими волосами и странными татуировками. Он улыбнулся, протянул мне руку и спросил: "Ты хочешь почувствовать настоящий кайф?" Я ответил, что да, и он мотнул головой, сигнализируя мне о том, что нужно следовать за ним.

Вдруг откуда-то появилась еще одна группа ребят. Они все смотрели на меня, словно я был новичком в этом деле. Один из них сказал: "Эй, парень, ты готов к этому? Мы тут не для слабаков." Я только улыбнулся в ответ, сжал кулаки и сказал: "Давайте начнем, я готов покорить этот космос!"

Оказалось, что мой новый товарищ, рыжий парень, был дилером. Он достал пакет с кораблями и положил передо мной. Я сразу же понял, что он знает свое дело и принялся выбирать самые красивые и пушистые бошки. Я хотел, чтобы мой кайф был незабываемым, поэтому выбор был очень важен.

Когда я покупал свой первый сверток, меня охватило невероятное чувство возбуждения. Все тело трепетало от предвкушения, что будет дальше. Время остановилось, и я уже не был обычным наркоманом, я стал настоящим гопником, готовым победить.

Наконец-то я получил свой корабль и пошел разыскивать свое пространство для уединения. Я нашел подходящую укромную лавочку и, устроившись на ней, открыл свой сокровищницу. Мои руки тряслись от волнения, когда я доставал из корабля первую бошку. Мне хотелось погрузиться в этот особый мир и забыть обо всем, просто наслаждаться кайфом.

Я закурил свою первую хапку и почувствовал, как она врывается в мое тело. Я понял, что все, чего я добивался, оправдано. Пресс начал накачиваться сверх человеческими кубиками, а кайф залил мое сознание, словно океанские волны. Я просто плавал в этой бесконечности.

И так, друзья, закончилось мое приключение. Я купил шишки марихуаны и накачал офигенный пресс кубиками. Это был настоящий мув, который показал мне, насколько удивительным может быть этот мир. Я понял, что главное - это быть собой и не бояться идти вперед, даже если это кажется невозможным.

И помните, друзья, кайф можно получить не только с помощью наркотиков, но и через свои жизненные достижения и радостные моменты. Живите на полную катушку!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...